Новини » 2018 » Лютий » 28 »
«Це так чудово – знати, що практично у кожному місті країни у тебе є людина, на допомогу якої ти можеш розраховувати»
Цією публікацією ми продовжуємо цикл інтерв’ю з франчайзі клінінгової компанії «Універсальний Прибиральник», в яких вони розповідають, що підштовхнуло їх до того, щоб започаткувати власну справу, чому зупинили свій вибір на сфері надання послуг з професійного прибирання, чому обрали франшизу «Універсальний Прибиральник», а також діляться своїм досвідом, секретами, мріями.

Наталія Галагодза — Пані Наталіє, як Ви потрапили у клінінговий бізнес?
— За освітою я філолог — вчитель української мови, літератури та зарубіжної літератури. Інститут закінчила в 2000-му році, у тому ж році в мене народився старший син, і я перебувала в декретній відпустці. Коли прийшов час виходити на роботу, я знайшла роботу за спеціальністю у школі. Але там було неповне навантаження, а добиратись на роботу треба було далеко. Чоловік сказав: «Для чого тобі це? Ти зіб’єш собі взуття на більшу суму, аніж заробиш!». Я відповіла, що мені наразі важливо зачепитись, а далі... Але того ж тижня мені зателефонував знайомий і запропонував роботу взагалі не за спеціальністю — барменом-касиром у піцерії «Челентано». Для порівняння: у школі на той час заробітна плата за місяць для мого навантаження складала 60 гривень, а в піцерії запропонували мінімум 220 гривень у тиждень, причому графік був «тиждень через тиждень». Я, не вагаючись пішла в піцерію. Найбільшим шоком це було для батьків (вони у мене обоє вчителі, і вже навіть встигли замовити мені посібники і методички для вчительської роботи).

Працювати в піцерії було дуже важко, тому що відчувала складнощі в спілкуванні з людьми через якусь безпідставну сором’язливість. В дитинстві соромилася піти в магазин купити хліб.

— Може, Ви інтроверт?
— Та ні, це просто мала невпевненість у собі.

У піцерії було важко, бо, крім того, що доводилось брати замовлення, потрібно було ще і видати його. І найважче було оголосити: «Коктейль, будь ласка!». Я думала, що залізу під барну стійку. Думала, що в мене на лобі написано, що я вчитель. Але ця робота мені дала дуже багато. Я перестала боятися людей. Я перестала боятися будь-якої роботи і зрозуміла, що кожна робота цінна.

— То Ви почали займатись бізнесом, маючи за плечима лише досвід роботи барменом у піцерії?
— Ні, 5 років я пропрацювала коректором у місцевій газеті. Ця робота була до душі — я філологію дуже люблю. Часом також писала статті. Колектив у нас був дуже гарний. Мені подобалась атмосфера, подобалось щодня дізнаватися буквально першими новини в місті. Але…

— Гроші.
— Так, постало питання грошей. Зарплата у коректора була приблизно така ж, як і у вчителя в школі. Та я все одно з радістю ходила на роботу. Але якось частина колективу, і я в тому числі, вирішили піти з газети,щоб створити свою. Чоловік мене всіляко від цього відмовляв. Він на той час уже був підприємцем з досвідом, займався поліграфією, і він сказав: «Ти зараз маєш місце роботи, якусь стабільність, нехай і невелику. А в новій газеті вас буде багато власників, і як ви збираєтесь працювати?» На жаль чи на щастя, я все ж наважилась зробити по-своєму. На жаль, бо у своїй газеті я пропрацювала два місяці і зрозуміла, що ми не могли дійти згоди ні з яких питань.

— Навіть з добрими друзями?
— Так. Кажуть же, що з друзями бізнес краще не починати. Не дружба має бути фундаментом бізнесу, а навпаки – скріпити бізнез. Хтось колись це правильно підмітив, так сталось і в моєму випадку. Ми практично всі перестали спілкуватися.

Газетний бізнес не вдався, і я залишилась без роботи. Пошкодувала, що не прислухалася до думки чоловіка. Але, як кажуть, що не робиться…

Дуже довго шукала, чим займатися. Бізнес якийсь робити? Потрібен стартовий капітал. Його не було. Купувала книжки на кшталт «100 ідей для бізнесу». Шукала ідеї в Інтернеті. І от якось наштовхнулася на франчайзинговий бізнес — дівчина з Івано-Франківська пропонувала франшизу на мувінговий бізнес, тобто перевезення з квартири в квартиру. Я розповіла чоловікові. Він подивився і сказав: «Не думаю, що у нас в місті це користуватиметься попитом». Натомість він звернув мою увагу на іншу франшизу — «Універсальний Прибиральник», де якраз шукали представників у регіонах. Я зателефонувала до Анатолія (Анатолія Мельника, власника франшизи «Універсальний Прибиральник». — прим. авт.). Він підтвердив, що шукає людину в Кам’янці-Подільському та, щоб не бути голослівним, запропонував поспілкуватись про цей бізнес уже з діючими франчайзі. Сказав: «Найближчою до Вас є Хмельницька філія. Там успішно працює Марина Ліхневська». Дав її контакти. Буквально наступного дня ми з чоловіком уже спілкувалися з Мариною.

— Що цікавого Ви від неї дізналися?
— Марина відповіла на всі наші запитання, розвіяла деякі побоювання та вселила певну віру. Я дуже захопилася ентузіазмом та щирістю Марини. Напевно, вона — та вирішальна людина, яка вплинула на рішення зайнятися цим бізнесом. Чоловік мене застеріг: «Май на увазі, ти приймаєш рішення і береш відповідальність на себе. Ти будеш цим займатися?». Оскільки варіант далі сидіти без діла мене категорично не влаштовував, без вагань пішла у бій. Тут же подзвонила до Анатолія, сказала, що хочу приєднатись до мережі.

На навчання я поїхала в Івано-Франківськ, до найдосвідченішого франчайзі нашої мережі - до батька Анатолія - Володимира Антоновича. Заодно познайомилася з власником франшизи. Дякую своєму першому вчителю та наставнику, до якого я ще не раз і не два потім зверталася з питання та просила поради. І відтак почала працювати.

— Легко було?
— Зізнаюся, легко не було. Робота почалася в лютому, а січень і лютий, як я вже тепер знаю, не тільки в нашому бізнесі - найглухіші місяці. Це мене на самому початку дуже підкосило. Ми ж узяли кредит для започаткування справи, закупили миючі засоби, необхідну техніку. Складу не було, і все це поставили в одній з кімнат у будинку, де жили. І от я кожен день ходжу і дивлюся на це все — а замовлень немає. Це так било по нервах! Але нічого. Настав березень, і тоді пішла робота – Пасха ж на носі. Дівчата просили дати хоч один вихідний.
І так, слава Богу, бізнес потрішки, з перемінним успіхом (то були замовлення, то не було), пішов і став набирати обертів. Скажімо так, я почала займатись клінінгом не тому, що люблю прибирати — я полюбила прибирання після того, як зайнялася клінінгом. І, якщо раніше, читаючи щось, шукала помилки як філолог та коректор, то зараз, якщо дивлюся, наприклад, на вивіску, спочатку оцінюю її на предмет чистоти, а вже потім вловлюю орфографічні чи стилістичні неточності.

— Чи можете зараз згадати перше своє замовлення? Запам’яталося Вам?
— О-о-о, перше замовлення не може забутись. (Сміється.) Це як перше кохання. Перше замовлення було дуже відповідальним. Це була квартира з дуже дорогим ремонтом. Я тоді прорахувалася з ціною. Не врахувала, що в тій квартирі були вікна з плівками, які не віддираються. Тож заклала в ціну зарплату чотирьох людей за один день, а ми відчищали ту квартиру вп’ятьох два дні. Тобто я ледь вийшла у нуль. Сильно хвилювалася перед замовленням. Перед тим цілу ніч не спала, ніби спортсмен перед виступом на Олімпійських іграх. Але, зрештою, завдяки допомозі колег з «Універсального Прибиральника», ми зробили все гарно, замовниця залишилися задоволена.
Завданням номер один насамперед є і буде — щоб клієнт залишився задоволений. Я завжди намагаюся зробити для клієнта трішки більше, ніж він просить.

Довідка

Наталія Галагодза
В мережі з: 20.02.2013
Розпочала бізнес: у 34 роки
Обслуговує місто: Кам`янець-Подільський
Здобула звання: Активні франчайзі

— Кажете, виконати перше замовлення Вам допомогли колеги з «Універсального Прибиральника». Як саме?
— У цьому, до речі, «плюс» франшизи. Перш ніж взятися за виконання замовлень, я, звісно, пройшла навчання. Але одна справа дивитися, як хтось їздить за кермом, і зовсім інша – виїхати на дорогу, самому взявшись керувати автомобілем. Ти сидиш і забуваєш, де педаль газу, де гальма, уже мовчу, що ще треба помічати дорожні знаки та інші авто.
Коли я зайшла в першу квартиру, стала розгублено і не знала, з чого почати. Зателефонувала Оксані Лавській (директору представництва «Універсального Прибиральника у Кривому Розі. — прим. авт.) і практично цілий день була з нею на зв’язку. «Оксано, а як робити це?», «А чим мити оце?», «А які ганчірки брати, яким боком терти?». Час від часу телефонувала Олені Гуржієнко з Запоріжжя, Марині Ліхневській з Хмельницького, іншим колегам. Ніхто ніколи у нас в мережі не відмовив у допомозі. Навіть якщо він зайнятий, їде за кермом - зупинить авто і розкаже, як і що робити, оскільки він нещодавно був на твоєму місці. Це дуже зручно. Завдяки колегам я відчуваю підтримку і впевненість, що неможливого немає.

— Що дала Вам франшиза «Універсальний Прибиральник»?
— На початку був готовий список миючих засобів, інвентарю, техніки, необхідної для роботи. Я думаю, що якби не було франшизи, я би потратила набагато більше грошей на це все. Олена Гуржієнко з Запоріжжя тоді мені порадила: «Купуй основний набір миючих засобів. Усе інше, спеціалізоване, купуватимеш за потреби, під конкретні замовлення». Ось це мені дала франшиза в першу чергу. Далі — знижки на миючі засоби, на інвентар, які вже були узгоджені Анатолієм з нашими постачальниками. Як-не-як, на закупівлі техніки я зекономила 20%. І досі на інвентар, на миючі засоби маємо знижки. Крім цього, якби не було франшизи, я б навіть не уявляла, що існують професійні миючі засоби. Пішла би в звичайний магазин побутової хімії і купувала б засоби там. А це ж дорожче і менш ефективно. Так само набір договорів — мені дали готовий пакет договорів для одноразового і багаторазового обслуговування. Є сайт «Універсального Прибиральника». Порахувала, що обслуговування власного сайту нам буде обходитися більше, ніж місячна франшиза.
Але найціннішим є наш, так би мовити, колективний досвід. Ми щодня ділимося один з одним, радимося. Тому навіть якщо до мережі приєднується нове місто з новачком-франчайзі, він своїм клієнта може без лукавства казати, що досвід у нього величезний, оскільки чи не на кожне своє питання за декілька хвилин отримає 40 відповідей і порад, підтверджених досвідом, методом тривалих проб і помилок.

— Озираючись зараз на п’ять і більше років назад, як Ви вважаєте, що саме спонукало Вас зайнятись бізнесом?
— Ще під час роботи в газеті я зрозуміла, що коректор — це нижча ланка в редакції. Моя робота важлива для газети в цілому, але моя думка ні на що не впливає. Деколи, коли мені давали на вичитку готову сторінку, я висловлювала свої пропозиції — десь поміняти матеріали місцями, змінити назву статті, на що мені якось заявили: «Наталю, може, ти забула? Ти – тільки коректор!». І от тоді в мене закралась думка, що я насправді не клерк, мені важко чути речі, які принижують мою гідність. Врешті, я — людина творча. Я хочу, щоб від мене щось залежало. Тоді вже вперше почала виникати думка створити щось своє.

— Ви сказали, що вважаєте себе людиною творчою. А чи є у клінінгу місце для творчості?
— У клінінгу є місце для творчості у плані підбору засобів для миття тих чи інших забруднень. Деколи навіть виробник миючого засобу не знає, на що той здатний. От в тому плані ми гарно співпрацюємо з «PrimaTerra» (професійні концентровані миючі засоби. — прим. авт.). Ми їм надсилаємо фотографії, де видно, яке забруднення нам вдалось відмити, яким засобом ми при цьому користувались, в якій концентрації. Якось препарат-антижир відмив метал від іржі. А виробник навіть не здогадувався, що це можливо. Клінінг — це завжди експерименти, це завжди творчість. А ще психологія. Як і будь-який бізнес, будується на вмінні спілкуватися, знайти спільну мову, відчути біль і т.д.

— Які у Вас в Кам’янці-Подільському стосунки з місцевими конкурентами?
— Чесно кажучи, я навіть не знаю, скільки в мене конкурентів. Одні з’являються, інші зникають. Є конкурент, який з’явився у Кам’янці набагато раніше, ніж «Універсальний Прибиральник». Він досі працює. Але кожен робить свою роботу, кожен знайшов свого клієнта.

— А які клінінгові послуги у Кам’янці-Подільському користуються найбільшим попитом? От у Стрию, за словами Остапа Гишка, це, в основному, хімчистка килимів.
— Коли я тільки починала роботу, найбільше замовлень у мене було з хімчистки килимів і м’яких меблів. М’які меблі я чистити люблю, а килими - ні. Тому що це важка робота, а от ціни на неї неадекватні, оскільки основний конкурент – автомийки зі своїми смішними цінами. Не кожному клієнту поясниш, що те, що роблять на автомийці апаратом високого тиску, просто нищить килими. Але кожен обирає, що йому підходить: для когось єдиним чинником у виборі виконавця послуг є ціна, а вже тільки потім якість. Не злічу зараз випадків чищення килимів після прання на мийці: килими, які колись були теплі і пухнасті стають – як дріжджовий пиріг, на який наступили ногою.

Також у нашому бізнесі суттєву роль відіграє сезонність. Наприклад, літо, осінь — це переважно післяремонтні прибирання. Перед Новим роком, перед Паскою переважно генеральні. Хоча, і перед Новим роком буває «післяремонт», якщо люди хочуть на Новий рік в’їхати в квартиру.

— Чи легко у Кам’янці-Подільському знайти робочий персонал?
— Якраз зараз у мене з’явились нові ОСББ на контрактне обслуговування, і я шукаю працівників. Але прибирання під’їздів — це робота, яку не дуже хочуть робити, і вона ще й не дуже високооплачувана, бо ОСББ у Кам’янці не надто багаті. Квартплата у Кам’янці дуже маленька, вона якраз ледь-ледь покриває потреби, не кажучи вже про якісь там планові накопичення трішки наперед. Наприклад, племінниця живе у Києві, у неї квартплата близько 7 грн. за квадратний метр, а у нас — 2,80. Є різниця?! А ціни на енергоносії майже ідентичні. Тому в Києві ОСББ можуть собі дозволити і прибиральницю, і охорону, а в нас... Доводиться рахуватись з цими реаліями. Цього тижня дала оголошення про набір працівників. Було понад сто дзвінків. З них тільки десятьом людям я призначила зустріч, а прийшли на співбесіду шестеро. Із тих шістьох лише троє зацікавилися роботою. Проблема з працівниками — проблема номер один.


Наталія Галагодза: "Я почала займатись клінінгом не тому, що люблю прибирати — я полюбила прибирання після того, як зайнялася клінінгом."


— Як Ви відбираєте працівників?
— Доволі часто претенденти самі відсіюються, коли чують, що необхідно робити, яка зарплата. А деколи я, лише розпочавши бесіду з людиною, розумію, що я з нею далі не хочу мати справу. Десь на рівні відчуттів розумію, що темперамент у людини не той, який би підійшов для роботи, чи розмова йде так, що відразу бачу певну нахабність...

— Це робота не для флегматиків, так?
— Так-так. Мені взагалі з такими людьми дуже важко спілкуватись, тому що я за натурою 100%-ий холерик, і мені важко спілкуватись з людьми, які засинають на ходу. Хоча, деколи я помиляюсь в людях. Якось до мене прийшла дівчина, яка в перший день роботи прибирала будинок з п’яти поверхів дві години, хоча він прибирається хвилин за сорок. Я думала, що вона не буде в мене далі працювати. Але насправді виявилось, що вона просто старалася мені сподобатися. На сьогодні я знаю, що я можу на неї розраховувати, бо вона швидко прибере під’їзди, і я її ще можу брати на додаткові роботи, поденного характеру. Тільки час показує, яка людина є насправді.

— Маючи уже серйозний досвід, базу клієнтів, чи не замислюєтесь Ви над тим, щоб займатись цим бізнесом самостійно і не витрачати гроші на франшизу? От чесно.
— Я думаю, в кожного з франчайзі рано чи пізно виникає ця думка. Перше, що мене зупиняє — це те, що, якщо я відмовлюся від франшизи, рано чи пізно у Кам’янці-Подільському може з’явитися інший представник, тобто мій конкурент. Друге - я вже не зможу брати участь у зустрічах франчайзі, не буде нашого спілкування, обміну досвідом. Тому що кожен з нас в своєму місті дізнається щось нове, і потім ми обмінюємось цією інформацією, і так ростемо разом. А якщо я залишусь сама, сумніваюсь, що встигатиму слідкувати за усім. Тому франшиза для мене багато вартує. За п’ять років я можу сказати, що у мене завдяки їй з’явилися справжні друзі. Це так чудово – знати, що практично у кожному місті країни у тебе є людина, на допомогу якої ти можеш розраховувати.

— Чого, на Вашу думку, бракує франшизі «Універсальний Прибиральник»?
— Особисто я з самого початку розраховувала на те, що мені дадуть готових клієнтів: якісь всеукраїнські мережі магазинів чи, наприклад, банківські відділення. У великих містах є такі об’єкти, у Кам’янці-Подільському, на жаль, - ні. Оцього мені не вистачає. Все-таки хочеться, щоб у центральному офісі в цьому напрямку був більший рух.

— Скажіть, у чому специфіка клінінгового бізнесу?
— Цю специфіку, мабуть, ніхто з нас досі до кінця не знає. Об’єкти доволі різні. Я вже п’ять років у цьому бізнесі, а ще й досі іноді прораховуюся. От уже тисячу разів мили ми цю плитку, ніби ж розумієш, як це робити і скільки часу займе, а вона незрозуміло чим заляпана, і ти знову губишся у здогадках, як відчистити це забруднення. Складність і в тому, що до клінерів звертаються, як і до лікарів, переважно тоді, коли самолікування (в нашому випадку самостійне прибирання чи прибирання Маріванною заради економії) не дало результату або ще й пошкоджено щось. Все це також робить нашу роботу важчою. А в клінінгу також є свої технологї, порушивши які, псуються покриття, консервуються плями і т.д.

Зараз ще складно, бо ціни на все ростуть, а заробітні плати практично не ростуть. І ти десь розумієш, що треба піднімати ціну, а клієнт до цього не готовий. І коли ти йому кажеш, що прибрати квартиру коштує 2-2,5 тисячі, йому це ріже вухо. Доводиться пояснювати людині, чим ти кращий за бабусю, яка прийде і прибере за 200 гривень.

— Уточнююче запитання. Ви казали, що брали кредит на започаткування цього бізнесу. Ви вже його повернули? Взагалі, як швидко вдалося повернути початкові капіталовкладення?
— Початкові свої вкладення ми повернули орієнтовно за півроку. А кредит ми взяли, здається, на 2 роки, і ми його так і виплачували два роки. Я не вклала в цей бізнес настільки багато, як дехто з наших представників. Я купила основний набір - нічого зайвого. Оцим сфера послуг і цікава, що тут потрібні порівняно не такі великі вкладення, як, наприклад, у виробництві чи торгівлі. І, в принципі, якщо я навіть втрачу гроші, то це не настільки катастрофічно. Я кинулася в бій, не знаючи, що чекати. Я почала займатись цим бізнесом і вчилася поступово.
Зараз я задоволена. Завжди хочеться кращого, рости, набирати обертів, рухаюся до цієї мети. Мені подобається те, що я роблю. Мені подобається бувати в магазині побутової хімії, ходити серед пилососів, ганчірок і мочалок більше, ніж у магазині косметики. Я кайфую, коли вибираю новий пилосос чи чергову швабру. Навіть якщо я не планую нічого купувати, дивлюся, які скребки з’явилися, шпательки, леза, відра... Хоч, може, це смішно звучить для стороннього вуха, але колеги, думаю, розділяють мої вподобання.

— Що найбільше подобається Вам у клінінговому бізнесі?
— Найбільше в цьому бізнесі мені подобається спілкування з людьми — з працівниками, клієнтами. І, водночас, це найбільше й не подобається, тому що є люди, з якими легко спілкуватися, а є й інші. Є категорія людей, котрі, замовляючи твою послугу, з самого початку не цінують її, бо для них це взагалі некваліфікована робота. Але коли ти виїжджаєш на об’єкт з пилососом, парогенератором, роторною машиною, вони: «Ого!». Тоді вже розуміють, що це достойна альтернатива дерев’яній швабрі з подертою майкою.
Але, відповідаючи на Ваше запитання, я процитую свою працівницю. Я колись ставила таке ж запитання своїм дівчатам. І одна з них відповіла: «Я люблю свою роботу за вражаючий результат».
А я люблю ще за блиск в очах замовників. Особливо після нашого прибирання після ремонту вони, по суті, вперше бачать свою оселю в тому вигляді, в якому хотіли її бачити, про яку мріяли, – чисту, затишну і сяючу.

Опубліковано: 28.02.2018
Розмовляв Василь Жовтенко


Поділитися з друзями:

Категорія: Інтерв`ю з франчайзі | Переглядів: 338

Більше інтерв`ю


Читайте і любіть нас :)

Дякуємо. Гарного вам дня!