– Владиславе Володимировичу, які саме зміни Ви плануєте здійснювати і якого ефекту варто очікувати лучанам?

– Щоб лучани відчули позитивні зміни, в місті має сформуватися конкурентний ринок житлово-комунальних послуг. Адже їх можуть надавати не лише житлово-комунальні підприємства. Це зрозуміло всьому світу і потроху починає бути зрозумілим в Україні. Буду намагатися втілити сучасні підходи і методики в галузі ЖКГ. На жаль, поки в цьому секторі немає можливості вибору серед надавачів послуг. Це – проблема.

– Ви хочете сказати, що створите умови для гравців, які будуть серйозною альтернативою для комунальних підприємств? От, скажімо, лучани не зовсім задоволені тим, як вивозиться сміття. Ви вважаєте, що в Луцьку вишикується черга підприємців, які будуть готові надавати аналогічну послугу?

– Так.

– Чим Ви їх збираєтесь зацікавити?

– Це дуже вигідний бізнес. В усьому світі є шалена конкуренція за переробку сміття. Луцьк – один із небагатьох обласних центрів, де немає переробки сміття, хоча би первинної – маю на увазі сортування. Але ви поїдьте у Брище на полігон – там мануфактура: сотні людей і фірмочок. Зараз думаю, як із цим всім розбиратися.

Сміття – це сировина. Якщо хтось хоче на цьому заробляти, щоб йому цю сировину привозили і давали допуск сортувати, то він має щось сплачувати за це, або компенсувати наші затрати на доставку. Ці справи запустили років 5-7 тому, і вони зараз нікому не підконтрольні.

Влада упустила момент, коли ринок вторсировини в Україні почав відновлюватися. З’явилися фірми, які побачили, що гроші валяються під ногами, і почали це самостійно сортувати. За кордоном, такі фірми беруть на себе частину витрат, пов’язаних із доставкою.

Ми зараз працюємо над тим, як вирішити цю проблему в інтересах міста. Але найперше потрібно подбати про екологію (ми маємо зрозуміти, що той же пластик буде 300 років лежати, якщо його не правильно утилізувати). Але ви запитували про інтерес інших гравців на ринку компослуг? Щоб вони погодилися працювати (йдеться не лише про вивіз сміття), нам варто переглянути тарифи.

– У сторону збільшення?

– У сторону реальності. Експерти стверджують, що українці витрачають на мобільний зв’язок грошей удвічі більше, ніж на комунальні послуги. Тарифи останній раз переглядалися у грудні 2005 року. З того часу мінімальна зарплата піднімалася 8 разів та виросла ціна на енергоносії. Ми маємо деякі тарифи, які відповідають реальним затратам всього на 60-70%.

Я вже не кажу про те, що має бути інвестиційна складова в діяльності підприємства. Мусить бути плюс, бо підприємствам треба поновлювати основні засоби та використовувати сучасні технології, а це – додаткові кошти. Цей сектор ринку мусить бути прибутковим.

Конкуренція ж полягатиме в тому, що підприємства, які знайдуть менш затратні технології і методики та, водночас, зможуть надавати якісніші послуги, будуть більш затребувані на ринку. На сьогодні більшість підприємств ЖКГ працюють збитково.

Вони не можуть платити високої зарплати своїм працівникам. Результат – бракує двірників, кваліфікованих сантехніків і ремонтників. Погана зарплата – це низька якість послуг і, в свою чергу, погана проплата населення за ті послуги. І пішло по кругу. Наше завдання – якість.

По-друге, будемо переконувати громадян створювати об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Це одна з форм об’єднання споживачів, які можуть виступати замовником. Якщо ви живете у багатоповерхівці і вам не подобається, як там вивозиться сміття, то це має не подобатися двом третинам будинку – і ви підпишете договір з іншою організацією.

Вам треба залучати всі компанії, які працюють на ринку послуг: від обслуговування ліфтів до вивезення твердих побутових відходів. Вибиратиметься найоптимальніший варіант. Спробуємо створити ринок в усіх сферах ЖКГ. Я маю на увазі й обслуговування житлового фонду, й інженерно-транспортну інфраструктуру, і благоустрій. Щоправда, на окремі компослуги існує природна монополія – на водопостачання, скажімо.

Якщо ж говорити про тепло, то варто зауважити, що на сьогодні існує постанова Кабміну, яка блокує встановлення індивідуальних теплових пунктів. Мотивація? Якщо частина заможного населення має змогу робити індивідуальне опалення, то збільшується навантаження на тих споживачів, які залишаються на системі централізованого постачання тепла. Експерти ж прорахували, що індивідуальні теплові пункти (котел, що обігріває один або два-три будинки) є найрентабельнішими.

– Чи є в Україні приклади успішного застосування цього обладнання?

– Львів, Лисичанськ, Чернігівська і Сумська області. В чому перевага застосування таких методик? В структурі формування тарифу складова енергоносія, тобто газу, є меншою. Окрім того, там менші витрати на заробітну плату, оскільки процес більш автоматизований. Хоча треба враховувати той факт, що обладнання надзвичайно дороге, що також позначиться на тарифі. А якщо врахувати, що на придбання ІТП потрібно взяти кредит, то у складову тарифу закладатимуться й кошти на обслуговування кредиту. Але, тим не менше, цей тариф, на мій погляд, буде більш стабільний. Якщо сьогодні вартість газу – 75% тарифу, то при використанні ІТП – 45%.

– На скільки, на Вашу думку, має збільшитися вартість тарифів, щоб надання послуг було якісним, а підприємства ЖКГ не залишалися у збитку?

– Ми робили дослідження: 70% лучан готові платити більше, за однієї умови – якісніші послуги. Як приклад, розповім про вивіз твердих побутових відходів. При мінімальному тарифі підприємство «Спецкомунтранс» повинне було втиснутися в цей тариф. Для цього оптимізували графіки руху машин, на один маршрут ставили більше точок, менше часу виділялося, щоб одна машина встигла більше об’єктів об’їхати.

А це все – якість. Треба планувати більше часу на роботу біля одного контейнера, щоб і поприбирати біля нього. Все це треба планувати, а не втискуватися в тариф і думати, щоб вистачило грошей на пальне і зарплату. Не можна знову допустити ланцюжок: низький тариф – погана якість – незадоволення людей. Виходячи з цієї позиції і наших підрахунків, можу сказати, що, до прикладу, така послуга, як вивіз сміття для двокімнатної квартири, має подорожчати на 5 гривень.

Якщо говорити про тариф на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, то ми плануємо запровадити диференційований тариф. Утримання дев’ятиповерхового будинку потребує одних витрат, а п’ятиповерхового – більших. Отож будуть побудинкові тарифи.

Він передбачатиме надання таких послуг як прибирання сходових клітин, вивезення побутового сміття, освітлення сходових клітин, прибирання прибудинкових територій, послуги аварійних служб, дезінфекція і т.д. Якщо ми зробимо систему побудинкового обліку, тоді люди будуть платити лише за ті послуги, які реально отримуватимуть. Це – перше.

По-друге, якщо буде встановлено реальну вартість послуг, то інші гравці на ринку будуть зацікавлені їх надавати, а проблема монополії комунальних підприємств сама по собі зникне. Але для того, щоб такі зміни відбулися, наголошую, повинні бути створені ОСББ, бо вони мають визначити ту структуру, яка надаватиме послуги у їхньому будинку. Люди повинні мати право відмовитися від послуг ЖКП.

– А чи є приклади, коли люди відмовляються від послуг ЖКП?

– Так. Є випадки, коли управляючі будинками визначаються і відмовляються, щоб ЖКП займався , скажімо, утриманням мереж. Замовляють цю послугу в інших компаніях.

– Чи влаштовує ця ситуація Вас як нинішнього директора департаменту ЖКГ Луцька?

– Безперечно. Це шлях до того, що на цьому ринку буде конкуренція. Мені не потрібно контролю. Мені не потрібно неефективних структур, які не можуть надати якісних послуг.

– А якщо всі відмовляться від послуг ЖКП?

– ЖКП – це окремий суб’єкт господарювання зі своїм балансом, своїми рахунками, окремою економікою господарювання. Хоча співзасновником його є Луцька міська рада. Він повинен бути таким самим, як і всі інші структури, які працюють на ринку. Якщо керівник неефективний, підбір кадрів – неефективний, розподіл кадрів – також… Я вже не говорю про затратні методики і технології, які вони використовують.

– Чи є хоча б одне ЖКП у Луцьку, роботою якого Ви задоволені?

– Нема жодного. Я говорю не лише свою думку, а стверджую це на основі аналізу скарг. Жодного ЖКП не можна поставити в приклад. Є одне приватне підприємство – ТзОВ «М.Ж.К.». Там – розумний керівник, але вони обслуговують понад 500 тисяч метрів квадратних житла, тому в них не вистачає часу і коштів. При цьому намагаються застосовувати деякі прогресивні технології.

До прикладу, програма «Розумний будинок». Економія полягає в тому, що береться тепла стільки, скільки потрібно. Ставляться відповідні клапани, контрольно-вимірювальна апаратура та інші пристрої, що регулюють, скільки тепла споживається. Якщо певна кількість тепла не потрібна, то воно повертається назад. Лічильник фіксує лише те, що надходить безпосередньо у будинок і платиться лише за реальне споживання. Всі дані бачить диспетчер на моніторі комп’ютера. Це добре, звичайно.

Але маю сказати, що стосовно цього підприємства є багато скарг на утримання будинків і прибирання сміття. Для нас однаково, чи це комунальне підприємство, чи приватне. Ми хочемо бачити якісну роботу і відповідний результат. Якщо приватники працюватимуть краще за комунальні підприємства, то витіснять їх із ринку. Але, наголошую, штучно ніхто не буде ліквідовувати ЖКП і розганяти ніхто нікого не буде. Вважаю, що коли буде конкуренція, то й комунальні підприємства запрацюють більш ефективно. На посаді керівника працюватиме нормальний менеджер і підбере ефективну команду.

Я наведу один приклад: в одному ЖКП працює 212 працівників, із них – 37 у конторі. Там – 8 бухгалтерів! І 64 двірники! На двох двірників – один працівник адміністрації ЖКП. Приватна фірма такого б не допустила. Там немає ніякого соціалізму, а фонд зарплати дійсно реальний. Якщо замовник послуг не захоче з ними заключати договір, бо вони погано працюють – ця фірма збанкрутує. (Як стало відомо після запису інтерв’ю, керівник одного ЖКП Луцька написав заяву на звільнення з роботи. – авт.)

– Яким чином Ви збираєтесь переконувати лучан у перевагах ОСББ?

– А ми будемо демонструвати переваги на прикладах тих будинків, які вже створили об’єднання співвласників. Люди побачать, що там чистіше у під’їздах, світяться лампочки, майданчик дитячий зроблений. Фраза «Управдом – друг человека» має бути знову актуальною.

– Але ж сьогодні більш заможні лучани намагаються прикупити землі за містом та будують собі там житло. Звісно, це не масове явище, але є тенденції.

– Це нормальні процеси, що люди хочуть жити подалі від міста. Так відбувалося в багатьох нині цивілізованих країнах. Але є одне «але»… Варто подбати, щоб багатоповерхівки Луцька не перетворилися у таке собі гетто. Маю на увазі ситуацію, що там можуть залишитися жити люди, які не можуть заплатити за послуги.

Звісно, є ризики. Наше завдання зробити так, щоб не було районів для багатих і для бідних. У такому випадку розвиток міста гальмуватиметься. Треба, щоб були дитячі і спортивні майданчики, заклади відпочинку. Треба навести лад у ліфтовому господарстві. Люди хочуть жити в якісних умовах. Тому реальна вартість послуг має бути ринковою. – Ви згадували про дослідження, які проводились в Луцьку і вказують на те, що лучани згідні на збільшення тарифів. А хто саме проводив таке дослідження?

– Ми самі його проводили. Не винаймали жодної фірми. Самі розробили анкети.

– А чому не скористалися послугами спеціалістів?

– Є певна недовіра до цих фірм. А якщо говорити конкретно про Луцьк, то тут є відома структура «Соціум ХХІ», яка займається соціологічними дослідженнями. Якщо замовити Мартинюку таке дослідження, то він намалює його на колінах, а інших гравців на цьому ринку не так багато. Ми не хочемо ризикувати.

– Ми говорили про вивіз сміття. Відомо, що у багатьох європейських містах його спалюють у котельнях і таким чином частково вирішують проблему енергозбереження…

– Ми вивчаємо цю ідею. Нещодавно були у Бресті. У сфері житлово-комунального господарства білоруси – молодці. Вони зробили серйозний ривок в плані енергозбереження. У них є ті ж індивідуальні теплові пункти.

– Ситуація з утриманням доріг у Луцьку сьогодні не витримує жодної критики. Як збираєтесь справлятися з цією проблемою?

– Виявляється, що у нас дороги не мають паспортів. Ми не можемо побачити, скільки коштів було вкладено в дорогу, яка ремонтувалася років 5 тому. Зараз ми будемо робити такі паспорти, тобто технічну документацію на кожну дорогу. Це ж будівельний об’єкт. Припустимо, що сьогодні ми міняємо дорожнє покриття, а завтра будемо розривати асфальт, бо потрібно поміняти трубу.

В нормальних країнах міняють дорожнє покриття та одночасно оцінюють реальний стан мереж. Щоб навести лад із дорогами, потрібно до десяти років, вкладаючи щорічно по 20-30 мільйонів гривень (за сьогоднішніми підрахунками).

– Думаю, людей мало цікавить, чи мають наші дороги паспорти. Вони для них – просто погані. Власники автомобілів хочуть, щоб дороги були такими, щоб по них можна було нормально їздити…

– Та все ж тому, що за дорогами не слідкували. Зрозумійте, якщо 10 років не слідкувати за будинком, а потім пофарбувати його фасад, він потріскається. Те ж саме з дорогою… Займатимемось не лише паспортуванням доріг, паралельно будемо здійснювати ремонтні роботи.

Ми провели тендер на 11 із половиною мільйонів. Буде нормально відновлено полотно на вулицях Гордіюк, Конякіна, Суворова, Коперніка, Огієнка. Зараз закінчуємо вулицю Глушець.

Напевно, будемо судитися з Львівською фірмою, яка нам робила Набережну і Карпенка-Карого. Ми виставили їм претензії на 1 мільйон 200 тисяч гривень. Фірма неякісно зробила ремонт цих доріг. Ми не хотіли сваритися, але бачимо, що іншого виходу немає. Я так розумію, що окремі депутати Львівської обласної ради є співзасновником концерну, до якого входить ця фірма.

Вони претендують на ремонт доріг у рамках підготовки до «Євро-2012». Нещодавно прочитав статтю в Інтернеті, де йдеться про те, що фірма працює на теренах Волинської, Львівської та Рівненської областей. З нами вони уникають спілкування упродовж останніх двох тижнів. Але претензії ми виставили і направили їм дефектний акт.

– Ця фірма працювала в Луцьку, бо виграла тендер?

– Так. Вони зробили частину Глушця і показали достатньо хорошу якість. Потім вони виграли тендер на здійснення робіт по Карпенка-Карого і Набережній, але минула зима – дорога знову погана. Ми змушені знову проводити тендер і визначати переможця, який робитиме ремонт, але ж дорога на гарантії… Тому я згідний, що лучанам байдуже має дорога паспорт чи ні, але ж має бути пропрацьована інженерія.

Людина скаже: «Я сплачую податки і дорожній збір. Де дороги?» А тому, що чиновники упродовж тривалого періоду запустили систему утримання доріг. Так сталося, що наші попередники приватизували фірму «Луцькавтодор». Я читав про рейтинги волинських мільйонерів, то співвласники цієї структури входять до числа найбагатших людей в обласному центрі. Добре це чи погано, ми зараз не говоримо, але факт – сьогодні в Луцьку немає комунального підприємства, яке займалося б ремонтом доріг. Ми залучаємо приватні фірми.

– Але давайте повернемось до історії з Львівським підприємством. Ви вимагатимете, щоб вони відшкодували бюджету 1 мільйон 200 тисяч?

– Ні, ми хочемо, щоб вони ліквідували недоліки, які виявлені і зафіксовані у дефектному акті. Вони мають зробити це за свій кошт. Є договір, підписаний департаментом і цим підприємством. Там є розділ про претензії і порядок дій упродовж гарантійного періоду.

– Чи є гарантія, що дороги на тих вулицях, які Ви називали будуть відремонтовані в цьому році?

– Ми отримали від Міністерства фінансів дозвіл додатковий випуск облігацій муніципального заліку. Енергоносії ростуть у ціні, бітум –так само. Якщо ми сьогодні втратимо час, то завтра замовлятимемо послугу значно дорожчу. Тому будемо проводити ще один тендер і намагатимемось зустріти зиму з нормальними дорогами.

Я сьогодні незадоволений і тим, як робляться двори. Треба робити двір так, щоб туди не повертатися з ремонтом багато років. Зрозуміло, що є такі двори, де був будівельний майданчик, поклали на ньому плити, щоб вантажівки могли їздити – так і залишилося, бо 10-15 років ніхто нічого не робив.

Але якщо ми сьогодні звертаємо на це увагу і здійснюємо ремонтні роботи, то маємо робити все в комплексі. Треба, щоб і «Водоканал», і «Луцьктепло» провели обстеження своїх мереж і сказали, чи потрібен там ремонт. Але все впирається в кошти.

– Ви багато говорили про те, що потрібно поліпшити якість послуг, а це, відповідно, потребує коштів. Але сьогодні ситуація полягає в тому, що ЖКГ коштів не вистачає навіть на зарплату. Працівникам галузі заборгували платню.

– Так, ми маємо заборгованість 600 тисяч гривень і повинні її погасити. Можливо, ми компенсуємо різницю між реальним тарифом і тим, що сплачує населення і в якості субвенції надамо ЖКП, щоб ті мали змогу розрахуватися зі своїми працівниками. Але буквально через декілька днів ми будемо оптимізовувати управлінські структури ЖКП, де роздуті штати.

– «Оптимізовувати» – читай «скорочувати»?

– Можливо, збільшимо кількість двірників, але зменшимо штат самої адміністрації ЖКП. Для чого там 8 бухгалтерів?

– Повернімось до теми заборгованості зарплати. Чому міський голова зобов’язується виплатити її до 20 червня, а не раніше?

– Треба у бюджеті передбачити видатки.

– Ви побували у Бресті разом із керівниками ЖКП і, судячи з компліментів, позитивно оцінюєте роботу своїх білоруських колег. Чи збираєтесь щось переймати з їхнього досвіду?

– Роздільне прибирання сміття. Будемо запрошувати для цього комерційні структури. Що ще сподобалося в Бресті? Вони використовують ефективні машини для прибирання міста. У нас це все робиться в ручному режимі. Пісок і сміття скидають на гірочки, потім через днів два-три приїжджає вантажівка з ЖКП і лопатою накидають через борт те сміття, воно по дорозі розсипається. Я вже не говорю, що це створює небезпеку для руху і самих працівників ЖКП. Це – неефективно та енергозатратно.

Натомість у Бресті цю роботу виконують машини. Вони, щоправда, дуже дорогі – вартістю майже півмільйона гривень. Рухаються зі швидкістю 7 км за годину і прибирають вулицю. На 250-тисячний Брест вистачає дві такі машини. Результат – прибрані і завжди чисті вулиці. Переконаний, що ті дорогі машини – рентабельні. Ми зараз також розглядаємо варіанти оптимізації прибирання вулиць. Один із них – придбання аналогічних засобів для підприємства «Спецкомунтранс», хоча в роботі й інші ідеї. Розумієте, люди не питають в нас, скільки ми потратили грошей, а питають тоді, коли нема результату. Тобто, головне, аби гроші йшли на справу.

Побачили ми у Бресті і комплексний ремонт дворів. Витрачено десятки мільйонів доларів! На Брест зараз працює половина Білорусі, бо вони втілюють програму «Брест європейський». Роблять шикарну реконструкцію центральних вулиць. Але вони наполовину фінансуються з центрального бюджету. І ще одне – в них проводиться дуже активна робота з населенням.

У їхніх ЖЕКах є спеціальні люди, які займаються цією роботою. Збирають мешканців на збори і т.д. Вони за рахунок ЖЕКів роблять кодові замки, вставляють броньовані двері. Але, якщо хтось щось псує – відразу реагують. Ментальність – ще та радянська, але – дуже чисто, дуже гарно. Декому з наших було соромно, що в них не так. І тут починається: «Дайте нам більше грошей!» Але для чого? Щоб більше бухгалтерів взяти на роботу?

– Владиславе Володимировичу, коли Вас призначали на посаду, то чи ставили якісь умови і терміни, коли має бути відповідний результат, якого очікують від Вас? Чи не буде так, що через якийсь час міський голова визнає і Вашу роботу неефективною, призначить нову людину з іншими підходами до справи, з іншою концепцією?

– Я зараз працюю над новою програмою реформування ЖКГ міста Луцька. Ця програма буде базуватися на цілому ряді проектів. Мені сказали, що результат повинен бути відчутний до кінця року, але остаточно ми ще будемо визначатися з термінами з міським головою. Все буде залежати від двох параметрів: грошового і часового. Більше грошей – менше часу. Деякі стратегічні моменти будемо починати втілювати з осені.

– Це призначення співпадає з Вашим особистим бажанням працювати у сфері ЖКГ?

– Це командне рішення. Ви запитаєте, чи я не комплексую і чи не відчуваю, що ця сфера для мене далека? Я за освітою – економіст. Для мене поняття ринкова економіка є достатньо зрозумілим, плюс до того, я працював у програмах регуляторної реформи. Розумію, що галузь ЖКГ – складна ділянка роботи, але я не підніматиму рук і не пасуватиму. Я абсолютно впевнений, що справлюсь, бо чітко знаю, що хочу зробити. Але курс постійно звірятиму з експертним середовищем Луцька, бо помилятися дуже небезпечно.

– Кого Ви вважаєте такими експертами?

– Пана Тимощука, який працював у «Луцькавтодорі», Івана Корчука, Ларису Соколовську…

– А Леонід Кирильчук, Тетяна Семенюк, Анатолій Лучко – теж в цьому списку?

– Ні. Хоча з Кирильчуком можна було б і консультуватися. Але у нас різні мотивації. Якщо я в управлінські рішення вкладатиму долю приватного інтересу, то є ризик, що моє кінцеве рішення буде невигідне місту. Воно буде убоге і неефективне. Я вважаю ненормальною ситуацію, при якій посадовець, закінчивши роботу, заявляє, що є співзасновником комерційних структур (причому таких, що перед тим були державними чи комунальними). Це некоректно стосовно людей. В мене ще такий вік, який дозволяє працювати на суспільство. Можливо, через років 5 я й піду з державної служби і намагатимусь реалізувати себе в комерції. Але сьогодні мені цікаво займатися тим, чим я займаюся.

Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

Джерело: pravda.lutsk.ua