Новини » 2017 » Жовтень » 25 »
«За перше прибирання я заробила рівно стільки, скільки мені коштувала ковромийна машина»
Цією публікацією ми продовжуємо цикл інтерв’ю з франчайзі клінінгової компанії «Універсальний Прибиральник», в яких вони розповідають, що підштовхнуло їх до того, щоб започаткувати власну справу, чому зупинили свій вибір на сфері надання клінінгових послуг, чому обрали франшизу «Універсальний Прибиральник», а також діляться своїм досвідом, секретами, мріями.

Олена Гуржієнко— Пані Олено, як давно Ви в «Універсальному Прибиральнику»?
— Сім років. Довше за мене тільки Іра. Харків.

— Це Ваш перший бізнес?
— Власний? Ні, не перший. Я колись дуже давно пробувала продавати на ринку корм для тварин. Ще у мене було агентство з працевлаштування. Пробувала надавати бухгалтерські послуги. Я багато чого перепробувала. Але, за моїми відчуттями, воно не дуже добре у мене вдавалось. Тому я це припиняла, закривала. Бо я все-таки не продавець. Продавати мені важко. Так само і кадрове агентство: спостерігати за долями людей, які приходять до тебе в пошуку роботи, — це дуже трепетно, і я сильно переживала, коли не могла їм нічим допомогти. Це теж було не моє.

— Занадто близько до серця брали чужі біди.
— Так. Якщо я навіть зараз дуже близько до серця беру біди своїх працівників, переживаю, і клієнтів також, то тоді — можете собі уявити. Словом, кадрове агентство — це робота не для людей зі слабкими нервами. Тому це все само собою відпало.

У мене, звичайно, було постійне місце праці — головним бухгалтером у мережі аптек. Довго там працювала. Тринадцять років. І паралельно от виник цей клінінговий бізнес.

— Як Вам вдається поєднувати роботу головним бухгалтером і власний бізнес?
— Я буквально рік як не працюю бухгалтером.

— Тобто у Вас так добре йдуть справи, що Ви наважились залишити стабільне місце праці?
— Було декілька факторів. Як з’явився цей бізнес у мене… На роботі я увесь час вчилась, якісь сертифікати отримувала. А в один прекрасний момент мені сказали: «Ти знаєш, Оленко, у нас фірма невелика, і скільки б ти там не вчилась, ми тобі більше платити не будемо. Тому ти можеш не старатись. Нам це не треба». Я кажу: «Так я для себе вчуся». А мені: «Та заради Бога, для себе — будь ласка. Але зрозумій, що якщо раптом ти там упіймаєш зірочку і захочеш кудись піти, то незамінних людей не буває. Ну, звісно, поплачемо трішки, але переживемо».

Я була вражена. Мати рідна, мені от стільки-то там років, і я в один прекрасний момент залишаюсь без роботи — і не залишається нічого. А у мене діти, у мене сім’я! Я повинна як жінка, що відбулась, щось їм залишити. І тут я бачу контекстну рекламу на своїй пошті — «Бізнес без вкладень у вашому місті». Я зайшла почитала, зрозуміла, що у мене є все із того, що, як там написано, треба для старту.

— Це була франшиза «Універсальний Прибиральник»?
— Так, це був «Універсальний Прибиральник». Це оголошення з’явилось у мене перед очима саме в той момент, коли я сиділа з широко розплющеними очима і думала: «Як там?! Я стільки років присвятила цьому бізнесу (мережі аптек. — прим. авт.), і мені обіцяли частку в ньому, а виходить, що я як була найманим працівником, так і залишилась. Навіщо ж тоді по ночах не сплю, вихідних у мене нема?!». Загалом, це все так навалилось… І тут це оголошення. Я прийшла до чоловіка і кажу: «Можна, я спробую?». Він на мене подивився і сказав: «Роби, що хочеш. Я тобі заважати не буду, але й допомагати — теж».

Я зателефонувала Анатолію (Анатолій Мельник — власник франшизи «Універсальний Прибиральник». — прим. авт.), ми з ним поспілкувались. Потім він попросив мою фотографію. Я сторопіла — навіщо потрібна фотографія для того, щоб відкрити свою справу?!

— І як Анатолій Мельник пояснив Вам, навіщо йому ця фотографія?
— Він сказав, що має бачити людину, з якою спілкується, щоб розуміти, буде йому комфортно з цією людиною працювати чи ні. Думаю: «Гаразд, уже не якась порностудія, бо можна ділову фотографію відправити». (Сміється.)

Ось так і почалось це все.

— Яке обладнання Вам знадобилось для перших кроків у клінінгу?
— Я входила в цю справу з одним порохотягом, трьома відрами і шваброю.

— Порохотяг був професійний?
— Загалом, Анатолій на початку розповідав ідеальну модель побудови бізнесу, про стартовий пакет — що потрібно купити, там перелік обладнання певних фірм, де його можна купити і т.д. Але перш ніж купувати це все, ти їдеш на навчання до діючого франчайзі. Я обрала Олену з Дніпропетровська (Олена Ємець - працювала в мережі з 1.12.2009 до 1.05.2011, залишилась однією з "Почесних франчайзі". — прим. авт.). Поїхала до неї. Зустрілась там з чудовою дівчинкою, красунею, розумницею. Це просто бомба! Я не думала, що в клінінгу можуть працювати такі дівчата. Ми з нею мило так посиділи, і вона каже: «Оленко, ну не потрібно тобі ось це все, якщо його у тебе нема. Це все можна купити в той момент, коли у тебе будуть замовлення, які вимагатимуть певного спецінвентаря. Перше, що треба — обов’язково порохотяг, бажано миючий, і відра зі шваброю якоюсь. І стяжка для вікон». Тож я послухала, що сказав Анатолій, що сказала Оленка, в підсумку заїхала в «Епіцентр» і купила найпростіший миючий порохотяг «Керхер». Побутовий. Він зараз стоїть у мене вдома.

— Уже своє відслужив, так?
— Він пару разів падав з мікроавтобуса, і тому уже трішки побитий. Але розширення мого бізнесу за цей рік відбувається настільки швидко, що мені вже бракує навіть такого побитого «пилососика». Тож, думаю, я скоро його відремонтую і включу в роботу «на підхват». Але сам факт, що я з цим «пилососиком» чистила ковролін… Я зараз пригадую і жахаюсь, як я це могла зробити. Нічого, зробила.

— Чи пригадуєте Ви своє перше замовлення на прибирання? Що це був за об’єкт? Як Ви впорались?
— Перше замовлення мені «підігнали» наші франчайзі. Це був величезний магазин Colin’s на 500 квадратних метрів. А я ще нічого не вмію! У мене тільки цей «пилососик», три відра — і все. Дзвонить мені замовник і каже: «Треба так і так помити». Я кажу: «Так, зробимо» — «Треба от тоді й тоді здати» — «Так, зробимо». А сама… Боже, в голові каша, страшно — нічна робота. Оленка з Дніпропетровська позичила мені роторну машинку, ще й свою одну працівницю прислала на підмогу. Ми той Colin’s мили три дні. І чоловік там був, хоча й кричав, що нізащо не буде мені допомагати. Набрали людей з вулиці…

— Зрештою, замовник залишився задоволений?
— Він у підсумку зазначав, що Запоріжжя — найкраще місто в мережі, і з Оленкою із Запоріжжя йому найкомфортніше працювати. Це він такі відгуки залишав уже потім, після кількох об’єктів, які ми прибирали. Але тоді це ще було не все. Здали ми об’єкт вночі 30 серпня. 1 вересня я відвела дитину в школу. І тут дзвонить мені замовник, каже: «Олено, значить, тут у нас потекла каналізація, залила усі 500 «квадратів» магазину перед відкриттям. Ми викликали сантехніка, а там в каналізації — ваша ганчірка. От, щоб приїхали і негайно усе вимили». Що ж, гроші за об’єкт я вже отримала, тому взяла машину, відро, ганчірку і поїхала сама прибирати. Це вже було не після будівництва, тому не так страшно. От. Це був такий досвід, у порівнянні з яким усе решта — то були дрібниці.

— А скажіть чесно, чи було соромно Вам, головному бухгалтеру, займатись особисто прибиранням?
— Знаєте, ніколи. А от з боку людей упереджене ставлення спостерігала. Буквально після того, як півроку я пропрацювала в клінінгу, з’явився у мене такий об’єкт як покерний клуб. Я купила для нього спеціальний ковромийний порохотяг. У мене ще не було навчених людей, тому я той клуб вночі сама чистила. Тільки мені попередньо сказали, що в клубі на той час уже нікого не буде і я собі спокійно його почищу. А там люди залишились — тому що це ж азарт, це гра, яку вони не припинять, поки усі гроші в них не закінчаться. Отож, я в футболочці, кепочці всю ніч попри них там ото шурхотіла. Вони мене посилали за пивом і так далі. А я їм кажу: «Хлопці, ви не туди — я тут чищу, мию». Закінчила, винесла той порохотяг, вбрала шубу і виходжу така на каблуках… Вони кажуть: «Боже, дівчино, ви звідки?!». Я кажу: «Хлопці, так ви мене тут за пивом всю ніч посилали». Вони кажуть: «Боже, давайте знайомитись заново».

У мене ніколи не було упереджень, бо це — мій бізнес. Я так прагнула мати свій бізнес, що приходила і розуміла, що краще за мене ніхто не зможе прибрати. Я повинна зробити так, щоб про мене думка була найкраща. Я у все вникала, у все влізала, усюди пхала свого носа, і тим же замовникам показувала, що от тут ось можна краще, і от тут можна краще. «Я не вмію, — багатьом казала, — але я навчуся, якщо ви дасте мені таку можливість. Я спробую». Багато хто на цю щирість ведеться і, думаю, не шкодують, тому що більшість замовників залишились задоволені моєю роботою. І я працівницям своїм завжди кажу: «Дівчата, ви — не нижчий шар суспільства. Ви — кращі в суспільстві, тому що ви із гівна, перепрошую, можете зробити цукерку, і для цього людям навіть бруднитися не доводиться — все робите ви». Як можу піднімаю престиж професії. Було б добре в тих же засобах масової інформації провести кампанію, що не потрібно вірити у стереотипи, що це уже минуло — що коли ти не будеш вчитись добре в школі, ти будеш прибиральницею, двірником. Щоб бути прибиральником, теж треба добре вчитись у школі.

Довідка

Олена Гуржієнко
В мережі з: 1.08.2010
Розпочала бізнес: у 32 роки
Обслуговує місто: Запоріжжя
Здобула звання: Активні франчайзі
Рейтинг: восьме місце (2015)

— Ви казали, що коли продавали корми для тварин і мали кадрове агентство, то відчували, що це не Ваше. А клінінг — Ваше? Ви це відразу відчули?
— Так. Коли у мене були ті так звані бізнеси, мені було десь років двадцять три. А цей з’явився уже у тридцять два. У мене ні разу за сім років не виникало сумнівів, що це моє. Зараз от ви задали запитання — я згадала: у мене була тверда ціль, що я повинна зробити бізнес, який буде приносити мені дохід, тому що рано чи пізно моя трудова діяльність, бухгалтерська, закінчиться.

Мені, звичайно, дуже страшно було от так в один прекрасний день все кинути і вийти у вільне плавання. Дуже боялась, що замовлень не буде — все-таки це сезонний бізнес. Але життя саме так повернуло, що мої аптеки закрились, а в мене — будь ласка, готове робоче місце, яке мене годує от уже рік — тьху-тьху! — і все гаразд. Оскільки я стала більше уваги приділяти цьому сегменту свого життя, тут пішов бурхливий розвиток, для мене неочікуваний.

— Як швидко Вам вдалося повернути капіталовкладення?
— Ой, ви знаєте, капіталовкладення не припиняються взагалі. Вони постійно йдуть і йдуть.

— А початкові?
— Я точно знаю, що за перший об’єкт я заробила рівно стільки, скільки мені коштувала ковромийна машина. Тобто вкладення повернулись достатньо швидко. Зараз я увійшла в такий сегмент, який апріорі не може бути суперприбутковим, це — торгові центри. Туди купуються підлогомийні машини, а вони коштують дорого, і вони окупляються довго. Це великий геморой, скажу відверто, але цьому треба навчитись. Якщо вдасться набрати багато таких об’єктів, то капіталовкладення окупляться швидше. А що стосується разових генеральних прибирань після будівництва, вони коштують досить дорого, і там обладнання, раз придбавши, можна окупити місяців за шість. А далі уже обладнання працює на тебе. Хоча, знову ж таки, я купувала свою роторну машину у розстрочку на три місяці, і хлопці з дніпропетровського «Керхера» мені повірили на слово. Вони мені просто під моє чесне слово віддали її на три місяці у розстрочку. Але це — заслуга франшизи, тому що вони не з першим франчайзі «Універсального Прибиральника» працювали, і уже просто зрозуміли, що в цій мережі випадкових людей не буває.

— До речі, чи обов’язково мати автомобіль, щоб почати бізнес у сфері клінінгу? У вас на старті був автомобіль?
— Я не працювала без машини. Знаю, що Кривий Ріг працював без машини. Вони і зараз можуть на таксі їздити. Не знаю, як це їм вдавалось, що таксисти возили їх на об’єкти і з об’єктів. У мене з самого початку була машина. У мене з самого початку був мікроавтобус. І в мене — я живу у приватному секторі — є гараж, куди я з самого початку складала увесь інвентар. Це зараз у мене з’явився офіс, і вже ганчірки перуться не вдома по вечорах, а в офісі.

— Як стати успішним у бізнесі з професійного прибирання?
— В принципі, як і в будь-якому бізнесі, в цьому важлива річ — це диверсифікація. Треба навчитись надавати різні послуги. Бо попит різний, в межах року він коливається. Є сезон чистки килимів. Є сезон чистки м’яких меблів. Є сезон генерального прибирання. Є сезон миття вікон. А є торгові центри, які потрібно прибирати упродовж всього року. І коли ти присутній у всіх сегментах цього ринку, тоді у тебе є робота цілий рік, ти маєш постійний заробіток і у тебе люди завжди при ділі, що досить важливо, тому що найбільшою проблемою на початку для мене було набрати людей. Адже людям потрібна постійна робота. А коли ти тільки починаєш, у тебе роботи нема — там один-два рази на місяць спочатку. І тільки ти знайшов нормального працівника — хоп! — у тебе нема роботи. Ну що робити?! Доводилось зі своєї зарплати бухгалтера платити зарплату своєму працівнику, який мені був дуже потрібний — щоб він нікуди не подівся. У цьому плані сидіння на двох стільцях дуже допомагало. Зараз я уже можу дозволити собі взяти людей на ставку. Зараз у мене є робота кожен день, і по декілька об’єктів, і люди звільняються уже не через те, що нема роботи, а від того, що її дуже багато і вони втомилися. Парадокс.

— Скільки у Вас працівників?
— Тих, що працюють на «контрактах» (періодичне прибирання об’єктів на контрактній основі. — прим. авт.) — сім осіб. Тих, кого я можу викликати одноразово на генеральне прибирання — десять осіб. У мене постійно висить оголошення, що я шукаю людей, тому що потрібно давати працівникам відпочивати. Треба їх міняти і відпускати на вихідні, тому що один вихідний на тиждень — це мало. Цікаво, що буквально нещодавно подзвонили дівчата і кажуть: «Можна до вас на роботу? Ми працюємо там в клінінговій компанії в Запоріжжі такій-то». Я кажу: «А чому йдете?» — «А тому що у них нема роботи». Кажу: «І як довго?» — «Три тижні уже нема роботи». А у мене цих три тижні ну просто перевести подих ніколи, людей бракує. І я думаю: «Значить, я все правильно роблю. Значить, все гаразд, тому що у мене запис на тиждень вперед стабільно. Це при тому, що людей завжди бракує. Інакше я би, напевно, ще більше об’єктів зробила».

— Як Ви гадаєте, чому у Ваших конкурентів справи йдуть гірше, ніж у Вас?
— Знаєте, я подивилась на тих дівчаток — як вони мили вікна, і я зрозуміла, що коли в їхній клінінговій компанії вважається нормальним так мити вікна, то не дивно, чому у них нема роботи. Ми уже як зубри. У нас є постійні клієнти, які залишаються з нами тривалий час. Рік тому я навіть не здогадувалась, що у нас є такі клієнти, тому що сиділа на двох стільцях і мені ніколи було проводити аналітику, працювати зі своєю базою клієнтів. А зараз я бачу усюди знайомі обличчя, клієнти уже до мене на ім’я звертаються. І навіть постачальник хімії буквально позавчора приїхав і сказав: «Знаєте, Оленко, я так зрозумів, що в Запоріжжі є дві клінінгові компанії, які стабільно працюють — Ви і ще одна, а всі решта — так, вмираючи». Я думаю: «Значить, це визнання». Тому що насправді зараз дуже складний період, не тільки для клінінгу, а взагалі для бізнесу. Люди їдуть. І їдуть найкращі.

— За кордон на заробітки?
— Так. А ті, що залишаються, просто не хочуть працювати, незалежно від того, що потрібно робити і скільки за це платять. Я коли зустрічаюсь зі знайомими підприємцями, там директорами різних підприємств — у всіх така проблема. І коли у мене іноді трапляється депресія, вони мені кажуть: «Оленко, давай, ми цей період протримаємось. А потім всі конкуренти повмирають, а ми залишимось і будемо загрібати гроші лопатою». І я це відчула буквально три дні тому — що так, вмирають конкуренти.

— З чого Ви зробили такий висновок?
— А тому що телефонують і запрошують люди, які… Раніше я до них навіть підступитися не могла — великі спортивні центри там і тому подібне. Хтось же їх прибирав раніше. Вони кажуть: «Так, був клінінг, але тепер телефони не відповідають. Або вони зіпсувались. Або у них людей нема». А я собі, коли вже перестала працювати бухгалтером, поставила ціль, що тепер не відмовляюсь ні від одного об’єкта, який мені пропонують. Роблю усі буквально. Знайду працівників в будь-якому разі. Я їх навчу. Але я буду брати усі замовлення, які до мене будуть потрапляти. І я досі не відступаю від цього правила. Я суттєво підняла ціни після семінару у Харкові, тому що зрозуміла, що людям треба платити кращу зарплату, і що дешеві речі не завжди хороші. І при цьому, щойно я підняла ціни, у мене побільшало замовлень. Реально. Черга на тиждень вперед. І люди чекають. Частину, звичайно, нова ціна відлякує, але все одно у мене є черга, при тому, що в інших місцевих клінінгових компаній нема роботи.

— У чому специфіка ринку клінінгових послуг у Запоріжжі, порівняно з іншими регіонами?
— У нас — заводи. Буквально рік тому я потрапила на завод німецький, який виробляє у нас тут металопрофіль для вікон. Починаю входити в цей ринок, тому що я перестала боятись будь-яких об’єктів. Я починаю мити промислові підприємства. Тут своя специфіка. Тут своя техніка. Уже навіть дійшло до того, що я постачальнику львівському — «Профі Європ» — замовила спеціальний миючий порохотяг, який би і мив, і всмоктував, і при цьому був металевий. Щоб не можна було його задавити каром, щоб його не можна було, впустивши з лісів, розбити. І щоб у нього був великий об’єм, тому що звичайна техніка для заводів не підходить, там доволі агресивні умови.


«В принципі, як і в будь-якому бізнесі, в цьому важлива річ — це диверсифікація. Треба навчитись надавати різні послуги. Бо попит різний, в межах року він коливається. Є сезон чистки килимів. Є сезон чистки м’яких меблів. Є сезон генерального прибирання. Є сезон миття вікон. А є торгові центри, які потрібно прибирати упродовж всього року.»


— То Ви на заводах прибираєте навіть виробничі цехи?
— І цехи, і всю територію. Це затребувана послуга.

— Які переваги Ви отримали, придбавши франшизу «Універсальний Прибиральник»?
— Знаєте, періодично я сумніваюся в тому, чи франшиза мені окупається і потрібна взагалі. Я ніколи не працювала в цьому бізнесі без франшизи, тому не знаю, як це. І коли мене запитують: «За що ти платиш ці гроші?» — я не можу відповісти. Я для себе якби вирішила, що те, що робиться, саме завдяки франшизі. Якщо б її не було, то цього б у мене теж не було. Наприклад, ті ж зустрічі франчайзі, знижки у постачальників, можливості зателефонувати у будь-який момент будь-кому там з наших колег, яких зараз дуже багато, запитати, що робити в такій-то ситуації. Це ті ж розстрочки, кредити, це та ж довіра. Якщо, вдумавшись, перерахувати переваги, то там дуже багато чого є. І воно працює незалежно від Анатолія. Тобто це не він дає, це дає саме те, що ми об’єднані одною ціллю, одною франшизою в цю спільноту. І якщо я припиню працювати в цій франшизі, то я буду позбавлена всього цього. Я думаю, що це буде набагато складніше. Інша справа, не можу особисто для себе оцінити в якусь грошову суму плату за франшизу, яка б мене влаштовувала. Не знаю. Тому я просто її сплачую, поки можу собі це дозволити. Я на неї заробляю, я її сплачую і не думаю про те, що вона мені дає. Я користуюсь цим усім і отримую задоволення.

— Чи є, на Ваш погляд, у цій франшизі недоліки?
— Оскільки франшизі уже 10 років, по-моєму, то тут, мені видається, є моменти закостеніння. Є речі, які просто з плином часу стають неактуальними і їх потрібно міняти. На це ми, звичайно, Анатолію вказуємо. Зараз мене дуже хвилює, що всеукраїнські зустрічі франчайзі перестали бути для мене як «старичка» інформативними. Тому що постачальники всі — це вже мої хороші друзі. Нічого нового я там не дізнаюсь. Презентації нової хімії? Ну, нема потреби її кожен раз міняти. Потрібно формат цих зустрічей трошки міняти. Хочеться, щоб був більший акцент на інформаційній складовій. Для мене як для «старичка» є моменти, які мені цікаво знати — та ж робота з кадрами: як їх зацікавити, мотивувати, втримати. Ті ж продажі. Тому що я, чесно кажучи, дуже дивуюсь тому, що за всі ті сім років я реально ніколи не ходила і не пропонувала свої послуги так, як радив на початку Анатолій: «Піти по району та позалишати свої візитки, розповісти про свою роботу, запропонувати щось там помити і так далі». Я цього ніколи не робила, тому що у мене все життя була робота, я все життя була по той бік цього дзеркала, і я завжди знаходила мільйон можливостей відмовити тим, хто мені щось пропонував. І зараз, коли мені треба піти щось продавати, я відразу згадую себе оту з іншого боку — як я віртуозно відмовлялась, і для мене це великий стрес. Тому я ніколи цього не робила. І попри це у мене — тьху-тьху! — успішна робота.

— У чому ж секрет?
— А я не знаю. От, колеги в мене запитували: «Як у тебе з’явився торговий центр?». У мене, по-моєму, в єдиної у мережі торговий центр. Вони самі подзвонили, сказали: «Зробіть комерційну пропозицію». Так, вони два роки водили мене за ніс, я їм чотири чи п’ять разів робила цю комерційну пропозицію. Туди-сюди мудохались. В підсумку вони у мене є. Тобто клієнти до мене пристають, не відпускають і змушують з ними працювати. Це просто парадокс якийсь! Я от сіла і думаю: «А скільки б грошей я могла заробити, якби навчилась продавати свою працю?». Якщо я, не працюючи над цим, маю таку роботу — на 3-му місці в рейтингу загальноукраїнському — то що було б, якби я ще активно це продавала?! І от мені цікаво про такі речі дізнаватись на зустрічах. Я, звичайно, можу це вивчати сама десь, проходити ті ж онлайн-курси, але мені психологічно краще навчатися в колі знайомих. От це — єдине, що мені хотілось би виправити в нашій франшизі. Я думаю, ми в цьому питанні Анатолія дотиснемо. Він уже піддається. (Сміється.)

— Цікаво, чого Ви прагнете досягнути у бізнесі?
— Я хочу відпочивати чотири рази на рік за кордоном, і щоб при цьому тут все працювало. Ви собі навіть не уявляєте, що таке робота бухгалтера, особливо в мережі цілодобових аптек. Це у тебе нема вихідних, нема свят. У тебе постійно ці касові апарати. Постійно щось ламається. Постійно якісь перевірки. Забембатись можна. Дзвонять тобі о 12-ій ночі, кажуть: «У нас тут касовий апарат завис, а тут обнулятись треба. Що робити?». Все, уся сім’я розбуджена, тому що ти тут намагаєшся вникнути, в чому там проблема. Словом, це жах. Відпочинок — два тижні, та й то з телефоном під пахвою на пляжі. І от коли я звільнилась, то поїхала на море нормально відпочити. Це була моя ідея-фікс. Я там тільки по вечорах виписувала і скидала клієнтам рахунки, а люди тут працювали. От це чудово.

— Схоже, Вам вдалось вибудувати системний бізнес…
— Так у мене останній рік і було. Але сьогодні — третій день, як у мене повністю змінився колектив. З людей, які зі мною працювали останній рік, залишився один водій. Це для мене стрес. Дуже важко, коли усе так різко змінюється і потрібно починати, по суті, заново.

— Чому звільнились працівники?
— Вони втомились.

— Отак в один момент всі потомилися?
— Вони звільнились протягом місяця. Три людини поїхали в Польщу, в Чехію працювати. Ще двоє з самого початку попереджали, що вони тут тимчасово, щоб трохи перепочити, і знову поїдуть за кордон. Менеджер, яка в мене працювала, втомилась. Чудова дівчинка. Вона просто вигоріла, тому що я їй делегувала частину своїх повноважень, в тому числі спілкування з працівниками, які спочатку погоджуються на роботу, а потім не з’являються на об’єкт, слухавку не беруть… Не знаю, назавжди вона пішла чи, може, ще повернеться. Я спочатку дуже переживала з цього приводу, а потім — ну, мабуть, це Бог нам допомагає якось повернутись в потрібну колію — я на «Фейсбуку» читаю анекдот:

Значить, прийшов до равина єврей, власник великої фабрики, і каже: - Слухай, равин, ну така засада. Фабрика величезна, обладнання купа, продукцію ніби непогану я придумав — ну, блін, все ламається. Люди на роботу не виходять, бухають, ламають обладнання, роблять купу браку. В підсумку одні збитки. Я не розумію, що відбувається. Допоможи!
А равин подивився і каже:
- Слухай, ну, гаразд, я знаю, що з цим робити. Береш талмуд під пахву і обходиш свою фабрику двічі на день. Через два тижні приходь до мене.
Через два тижні потім приходить до равина і каже:
- Слухай, як чудово ти мені порадив. Нічого не ламається. Усі люди, які себе неправильно поводили, звільнені. Продукція чудова випускається. Економія економна. Тобто все у мене чудово. Прибуток з’явився! Як ти це зробив?
- Розумієш, кожен господар підприємства повинен частіше бувати на самому підприємстві.
- А талмуд навіщо?
- А так, для солідності.

І от я побачила в тому власнику фабрики себе. Я теж свого часу на радощах скинула свої повноваження на менеджера. І в мене так само почались поломки обладнання. При тому за місяць чотири дорожезні речі поламали, і чимдалі, тим дорожче. Останнє — це моїм автобусом вдарили чотири машини. Це була остання крапля. Тож я провела усюди ревізію, усіх непотрібних звільнила, потрібних набрала. З цими розійшлась мирно, з тими — не дуже. Усе всюди виправила. І все знову налагоджено. Тобто делегувати теж треба з розумом. Я цьому вчусь. Але це вже наступний етап, тому що раніше, коли мій бізнес починався, я почула ще одну розумну річ — що є науково доведений, прорахований поріг грошей, які ти можеш заробити власною працею, своїми руками.

— І скільки ж?
— Три мінімальні зарплати. Якщо хочеш більше, ти повинен навчитися управляти людьми. Люди повинні заробляти для тебе гроші. І там уже ці гроші… вони безкінечні, дивлячись якою кількістю людей ти навчишся управляти. І от мені малувато три мінімальні зарплати, я хочу більше, тому я вчуся управляти людьми, набиваю гулі, але стараюсь не втрачати самовладання.

— Що б Ви порадили тим, хто наважиться зайнятись клінінговим бізнесом?
— У мене якось запитали: «І як, можна працювати, приносить клінінг гроші?». Я кажу: «Так, ти ж бачиш — мені приносить». Людина приходить в нашу франшизу, платить гроші за вступ — і по нулях. І я себе відчуваю винуватою, бо я ж порадила. Думала, чому ж так, адже у мене працює. А от чому: тому що під лежачий камінь вода не тече. І це працює для всіх напрямків у житті, в т.ч. і для клінінгу. Якщо ви думаєте, що, придбавши франшизу, ви купуєте бізнес, який буде працювати без вас… Не буде! Якщо ви не будете працювати, бізнес сам працювати не буде, скільки б грошей ви в нього не вклали. Потрібно самому піднімати попу і вчитись, вчити людей. Контролювати якісь прибирання. Якщо цього не робити, не буде у вас бізнесу. Це — перше.

Друге — це вміння спілкуватись з людьми. Замовник не завжди правий. Треба шукати баланс і вміти захищати своїх працівників від несправедливих замовників, а замовників — від недобросовісних працівників. Потрібно вміти визнавати свої помилки. Головне в цьому нашому бізнесі — це робота над помилками. Тому що помилки роблять усі, хто чим-небудь займається. Інша справа, як ви реагуєте на те, що вам вказали на помилки і як ви їх виправляєте. Не страшно, якщо ти розбив люстру, але визнав свою провину і запропонував компенсувати шкоду. Замовники часто на це відповідають: «Та не треба, ми самі купимо. Але хоча б не збрехали, що не ви. Тому що у мене до вас були стіл дорожезний подряпали і сказали, що сам дурак — я це все сам зробив. А я ж знаю, що не я». Головне — чесність. З усіма людьми треба поводитись саме так, як ти хочеш, щоб поводились з тобою. От, ти не хочеш, щоб тебе обманювали, то сам інших не обманюй, не треба кидати людей на гроші, давати брехливі обіцянки. Якщо чогось не можеш, чесно скажи: «Я не можу. Але я можу навчитися». Це дуже підкуповує людей.

Опубліковано: 25.10.2017
Розмовляв Василь Жовтенко


Поділитися з друзями:

Категорія: Інтерв`ю з франчайзі | Переглядів: 196

Більше інтерв`ю


Читайте і любіть нас :)

Дякуємо. Гарного вам дня!